Архів новин

Людський вимір соціальної самоорганізації (культурологія, психологія, соціологія, синергетика).

І.С.Добронравова, д-р філос.наук

Факультет соціології і психології Київського Національного університету імені Тараса Шеіченка, філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шеіченка та Українське синергетичне товариство провели 24 березняі 2004 року засідання Круглого столу на тему "Джерела нелінійності соціальних середовищ як засновку соціальної самоорганізації".

Це вже друге спільне обговорення соціологами і філософами проблем соціальної теоріїї і її нових методологічних обріїв. Минулого року також в березні успішно відбулося перше спільне засідання з темою обговорення "Людина в соціумі - стратегії людського самопізнання".

Цього разу, як і тоді головував декан факультету соціології, член- кореспондент НАНУ, професор Володимир Борисович Євтух.

Завідуюча кафедрою філософії і методологіх науки КНУ, президент Українського синергетичного товариства професор Ірина Серафимівна Добронравова поставила проблему обговорення, сформулювавши альтернативні підходи до її розгляду: що є джерелами нелінійності соціальних середовищ як засновку самоорганізації: людські емоції або зовнішні впливи? Вона звернула увагу на ту обставину, що само застосування поняття "середовище" до соціуму може відбуватися різним чином, що елементами соціальних середовищ можуть бути не тільки окремі індивіди, але й людські угруповання. Причому це можуть бути і такі угруповання, що складаються історично (сім"ї, класи, нації), і соціальні організації (партії, держави і таке інше). Відповідно і джерела нелінійності таких середовищ можуть бути різними. Це можуть бути і зовнішні впливи (інвестиції капіталу, конкуренція і навіть війни), і внутрішні обставини, сприятливі (демократизація) або несприятливі (тероризм). Але в будь-якому разі, людські емоції, що супроводжують певні ідеологічні настанови, ціннісні орієнтації або людску реакцію на події, є неусувним і часто визначальним чинником спонтанних процесів самоорганізації в суспільстві. Засідання проходило в березні під враженням терористичної атаки в Іспанії за тиждень до виборів і програшу правлячої партії під враженням цих трагічних подій, і, природньо, цей прикладсамоорганізації обговорбвався майже у всіх виступах.

Старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України кандидат соціологічних наук Любов Димитрівна Бевзенко зробила доповідь на тему: "Нелінійність соціального середовища - спроба реконструкції". Основна ідея, що її намагалася розкрити доповідач, полягала в тому, що передумови соціальної нелінійності присутні в різних, нібито вкладених середовищах: власне соціальному, психологічному та психофізіологічному. Результат реконструкції процесів самоорганізації в соціальному середовищі привів автора до висновку, що серед усіх відомих соціоструктурних утворень, найбільш задовільняють умовам соціальної атрактивності соціальні структури трьох типів. Це активізований натовп, що спонтанно виникає, а також соціальні структури, об'єднані загальним ігровим і міфологічним просторами. У контексті запропонованого ракурсу розгляду було акцентовано увагу на одній загальній характеристиці цих соціальних утворень - на їхній колективності. Здатність соціальних систем до породження колективних утворень (реальних, а не агрегативних) автор вважає основною маніфестацією їх нелінійної природи.

Поняття вибору було ключовим у прагненні зрозуміти психологічні підстави соціальної нелінійності. Згадавши про розповсюджену останнім часом в західній соціології теорію раціонального вибору, концептуальним ядром якої є уявлення про поведінку людини як таку, що відбувається на підставі раціонального вибору, автор висунула тезу про обмеженість можливості такого моделювання соціальної поведінки. Спираючись на результати математичної теоріїї ігор, доповідач зробила висновок про те, що теорія раціонального вибору може обслуговувати аналіз тих форм поведінки, що породжують організаційні форми соціальних впорядкованостей. На противагу цьому самоорганізаційні форми соціального порядку виникають у точках різко зростаючої невизначеності, ситуаціях соціальної екстремальності, де ухвалення рішення на основі раціонального прорахунку виявляється неможливим.

Ставлячи питання про те, що ж відбувається при цьому в сфері когнітивного, автор звертається до робіт Германа Хакена, якмй зробив грандіозну спробу змоделювати когнітивні процеси, ґрунтуючись на ідеях синергетики. Він дійшов висновку, що при традиційних поглядах на ці процеси вважається, що інформація, яка надходить, обробляється послідовно. При новому синергетичному підході стверджується, що інформація обробляється в основному паралельно. У властивих людині формах когнітивності інформація інтерпретується у вигляді смислових паттернів як самоорганізаційно виникаюче узгодження всіх сигналів, що надходять.

В кінці автор висловила думку про необхідність виведення уявлень про наявність нелінійності і самоорганізації в різних згаданих середовищах зі стану маргінального в легітимний. Зміна цих наукових стереотипів була б істотним кроком на шляху легітимації в нашій культурі постнекласичних підходів до породження нового знання.

Провідний науковий співробітник Інституту вищої освіти АПН України, доцент Людмила Степанівна Горбунова, кандидат філософських наук в своєму виступі розглянула культурний вимір соціальної самоорганізації, зазначивши, що суспільство в контексті синергетичних уявлень виглядає як нелінійна нестійка система на противагу уявленням про суспільство в межах попередніх парадигм еволюції та прогресу з домінуванням категорій порядку, стабільності, організованості. Такий перехід в науці і філософії обумовлений, насамперед, історично, а саме цілісним відчуттям культури ХХ століття (культури модерну і постмодерну) своєї вичерпаності, завершеності і перехідності. Саме стан лімінальності культури, для якого характерні руйнації усталених структур, посилення нелінійності, хаотизації, провокує відповідні евристичні процеси у сфері пізнання і самопізнання людини.

Якщо говорити про джерела нелінійності в такому перехідному, трансформному суспільстві, то слід зазначити, що посилення їхньої дії пов'язане із значним зростанням онтологічного статусу потенційної реальності різноманітних систем та підсистем, що знаходяться поблизу точки біфуркації. Напружений простір потенціальності складних систем, що самоорганізуються, багатством різних можливостей значно перевищує одноманітну актуальність в кожній такій точці культури. Таке бачення дозволяє поглянути на нелінійність соціокультурних процесів як на креативний прояв самого буття, що в своїй цілісності здійснюється через складну і напружену взаємодію дійсного, можливого і неможливого (з погляду попередньої сталості). Ця взаємодія протікає як складний динамічний процес, що у стані підвищеної нерівноважності системи відкриває саму можливість радикальних трансформацій і багатовекторної спрямованості еволюції (змінення) системи через формування віяла альтернативних шляхів її розвитку.

Завідуючий відділу інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин, Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України професор Микола Андрійович Ожеван розглянув такий чинник хаотизації суспільства, як корупція, а також зазначив, що сучасне суспільство слід розглядати як суспільство ризиків. Соціальний розвиток - синонім різноманітних "криз", "ризиків", "катастроф", пов'язаних із соціально-психологічними феноменами "моральної паніки" та катастрофічної й революційної свідомості. Саме слово "ризик", вперше з'явившись ігровому контексті, означало "шанс". Новий смисл "ризику" співвідносить його виключно з небезпекою. "Хороші ризики" до уваги більше не беруться.

Те, що є безпечним або небезпечним у свідомості "пересічної людини" регулюється масовою свідомістю та тими, хто нею активно керує й маніпулює в особі мас-медіа й тих, хто здійснює медіа-інформаційну політику. Досі ця свідомість формувалася під впливом презирства до "міщанського" намагання убезпечитися від небезпек ("глупый пингвин прячет тело жирное в утесы"). Нині ж відбувається перехід до "глобального інформаційного ризикованого суспільства", у якому із перемінним успіхом соціальні протиріччя будуть розв'язуватися або на користь демократії й прав людини або на користь державної, суспільної й особистісної безпеки.

У випадку соціальних ризиків, викликів і небезпек завжди йдеться про злам старого порядку шляхом природної і штучної, стихійної й керованої хаотизації. Різними полюсами безпек й небезпек у системі "порядок - хаос - порядок" є революція й контрреволюція, корупція й репресії. Іншими нелегітимними способами розв'язання соціальних протиріч на шляхах хаотизації соціального середовища є бунти, верхівкові перевороти й "оксамитові революції", тероризм й антитероризм тощо.

У розширеному значенні корупція означає "зіпсутість" системи, її відхилення від параметрів порядку, хаотизацію. Парадоксальним чином це властиво антидемократичним соціально-політичним системам, які намагаються до мінімуму звести ймовірні ризики "некомпетентного правління".

Демократичне правління насправді є менш компетентним у порівнянні з автократичним або тоталітарним "онауковленим" правлінням. Одні лише вбудовані у демократичну систему "підривні" недержавні організації та ЗМІ, органи місцевого самоврядування та "стримування й противаги" (checks and balances) у відносинах між різноманітними "гілками" влади можуть довести до стану повного відчаю прибічника "твердого порядку", оскільки насправді означають елементи хаосу. Але саме з них повсякчасно народжується новий порядок, що гарантує стабільність через розвиток.

В обговоренні доповідей взяв участь доцент кафедри філософії та методології науки КНУ кандидат філософських наук А.І.Пипич. Він говорив про те, що коли йдеться про формоутворення "соціальних цілісніостей, як результату соціальних процесів, необхідно їх розрізняти за якоюсь однією принципово важливою ознакою. Синергетика як певна методологія, попередньо розроблялася на природничо-науковій базі, з чого випливає її підхід і до соціальних процесів - як до процесів стихійної самоорганізації. Проте" "соціальні цілісності" дуже часто являють собою не результати стихійно виниклих спільних дій, а свідомо плануються, конструюються під певну мету, а тому є скоріше штучними аніж природними формоутвореннями. Більше того, навіть, здавалося б, стихійно утворені самоорганізаційні структури, часто штучно підтримуються у певному стані з метою їх досить утилітарного використання. Таким чином, соціальну реальність можна вважати настільки ж штучною ( такою, що складається з "артефактів"), наскільки і природною, стихійно організованою. Цю важливу обставину необхідно враховувати розглядаючи процеси самоорганізації в суспільстві, маючи на увазі відмінність їх від процесів суто організаційних, коли кожний "актор" прагне бути і фактично стає режисером, суттєво міняючи характер процесу.

В процесі обговорення зроблених доповідей проф. Ю.ІЯковенко підкреслив значимість ідей, що несе в собі синергетика, для методологічного підживлення сучасної соціальної науки. Вітчизняна соціальна теорія, на думку Яковенко, знаходиться в стані методологічної кризи, і активізація методологічних розвідок, подібних до цього круглого столу, є вкрай необхідною.

В обговоренні також взяли участь доктор філософських наук, професор В.С.Лутай, головний науковий співробітник Інституту вищої освіти України; кандидат філософських наук, доцент Н,В.Кочубей з Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка та доктор філософських наук професор Волинського державного университету ім.Лесі Українки Р.А.Арцишевський.

Підсумовуючи обговорення, професор В.Б.Євтух підкреслив важливість спілкування соціологів і філософів для запровадження нової синергетичної методології в соціологічну теорію і практику. Крім того, він наголосив на необхідності знайомити магістрантів факультету соціології і психології з новаціями в області методології досліджень соціуму, зокрема з синергетичними ідеями соціальної самоорганіхації. Було висловлено надію на подальшу співпрацю гуманітаріїв в полідисциплінарному вивченню людини і соціуму і, зокрема, на наступні засідання Круглого столу "Людський вимір соціальної самоорганізації", що стають традиційними.