Архів новин

Когнітивні стратегії в дослідженні людини і соціуму.

Активізація спілкування вчених і філософів є характерною для часу наукових революцій, коли створюється нова картина світу, переглядаються ідеали і норми наукового дослідження, йдуть пошуки філософських засад цієї перебудови. Ця тенденція посилена в процесі нинішньої революції принциповим виходом за межі дисциплінарного поділу досліджень процесів самоорганізації. Оскільки ж предметом нелінійної науки про самоорганізацію є надзвичайно важливі для людини екологічні, соціальні, живі системи, стає нагальною потреба в обговоренні вченими різних спеціальностей не тільки методологічних засад їх наукової діяльності, які виявились спільними, але й життєво важливих людських проблем за межами вузько дисциплінарних наукових спільнот, і тим не менш у наукових термінах.

Факультет соціології і психології Київського Національного університету імені Тараса Шеіченка, філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шеіченка, Інститут філософії НАН України імені Григорія Сковороди та Українське синергетичне товариство 26 березня, в приміщенні кафедри галузевої соціології КНУ провели Круглий стіл "Людина в соціумі - стратегії людського самопізнання".Головував: декан факультету соціології, член- кореспондент НАНУ, професор Володимир Борисович Євтух.

Під час засідання було розглянуто когнітивні стратегії філософської антропології і соціальної філософії, соціології і соціальної психології, синергетичні когнітивні стратегії в межах деяких з цих дисциплін, а також в трансдисциплінарному дискурсі загальнонаукової синергетичної парадигми. Засідання мало міждисциплінарний характер, отже дискусії передували доповіді і соціологів і філософів.

Старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України кандидат соціологічних наук Любов Димитрівна Бевзенко в своїй доповіді "Синергетичні стратегії людського самопізнання: соціосинергетичний аспект" зупинилася на тих перспективах, що відкриває синергетична методологія в сфері соціального пізнання. Ряд, за висловом доповідача, "гарячих точок" в проблемному просторі цього пізнавального поля, таких як парадокс відродження етнічності (всупереч прогнозам заміни етнічної ідентичності громадянською), релігійний ренесанс, зростаюча невизначеність та ризикованість життя, давня теоретична соціологічна проблема, що відома як проблема мікро- та макро- соціологічної інтеграції, не виглядають такими, вирішення яких може бути віднайдено в рамках існуючих методологічних установок. Ідеї синергетики, її принципові положення та понятійний апарат, в разі ретельного перенесення в площину соціальної проблематики, подають надію на нове розуміння цих феноменів та вибудову нових теоретичних схем. Одну з таких синергетичних моделей - самоорганізаційну модель соціальних змін, було запропоновано в доповіді як варіант пристосування загальнонаукових синергетичних конструктів до соціологічних концептуальних побудов. В основу цієї моделі покладено уявлення про соціальні зміни як такі, що складаються з процесів організаційної та самоорганізаційної природи. Реконструюючи останні, доповідач дійшла висновку, що в соціальному середовищі само- організаційно утворювані структури виявляються в утворенні натовпу, ігрового та міфологічного середовища. Було відмічено, що при подальшій розробці, подібні моделі можуть носити не лише теоретичний характер, а й скласти основу для обгрунтування існуючих соціальних технологій та висунення нових пропозицій в галузі соціального управління.

Завідуюча кафедрою філософії і методологіх науки КНУ, президент Українського синергетичного товариства професор Ірина Серафимівна Добронравова: розповіла про різноманітність трансдисциплінарних когнітивних стратегій синергетики. Слово "синергія" означає "спільна узгоджена дія". Г.Хакен назвав синергетикою науковий напрямок, що з'явився в останній третині ХХ століття, оскільки той вивчав, як спільна дія елементів нелінійного середовища породжує нові структури, тобто, як відбувається самоорганізація. В більш широкому сенсі термін "синергетика" відносять до вивчення всієї предметної області нелінійної науки: не тільки до самоорганізації як до виникнення порядку з хаосу, але й до динамічно стійкого існування систем, що самоорганізуються, і до входження їх у стан детермінованого хаосу, і до виникнення складних структур в цьому стані. Як з'ясувалось, сценарії самоорганізації на всіх її фазах подібні для систем різної природи, і синергетична науково-дослідницька програма виявилась загально-науковою (тут звичне визначення "міждисциплінарність" стало надто вузьким, вживають поняття "кросдисциплінарність" і "трансдисциплінарність"). Як сказав одного разу Хакен, "синергетика росте звідусіль", як тільки наука підходить до вивчення критичних і закритичних станів досліджуваних систем, вона опиняється в предметній області синергетики.

Під назвою синергетичної парадигми об'єднуються і реалізація власне науково-дослідницької програми синергетики, включаючи застосування нелінійних математичних методів, і загальний синергетичний підхід у його світоглядному і методологічному виразі. Такий підхід виявляє свою еврістичність, навіть коли синергетичні образи набувають дещо метафоричного характеру на перших етапах застосування синергетики до так званих людино-розмірних систем. Однак, якщо цей підхід вдається довести до рівня математичного моделювання, синергетичні моделі складних еволюціонуючих систем різної природи виявляють повну подібність, попри різноманітність самих цих моделей. Консолідація в одній науковій спільноті вчених різних спеціальностей і професійних методологів науки має сприяти саме такому перебігу подій в пізнавальному русі від синергетичного витлумачення певних явищ дійсності як феноменів самоорганізації до їхнього математичного моделювання

І.С. Добронравова звернулась і до питання про співвідношення організації і самоорганізації (це питання викликало найбільше зацікавлення аудиторії після першої доповіді)і зазначила, що їхня відмінність досить відносна, оскільки саме свідомі організаційні зусилля людей є джерелом нелінійності соціального середовища, на якому відбувається самоорганізація структур, не очікуваних жодним з організаторів. Але це з погляду, так би мовити, глобального. Локально ж доречні організаційні зусилля для створення умов самоорганізації в бажаному напрямку. Якщо ж полишити ситуацію на призволяще, самоорганізація все одно матиме місце, але, можливо, залишить по собі пустелю,як колись писав Маркс про стихійний розвиток культури.

Завідуючий відділом Інституту філософії НАНУ професор Віталій Георгієвич Табачковський: окреслив культурно-антропологічний контекст обговорення, давши своїй доповіді назву "Філософсько-антропологічна рефлексія та криза есенціалізму". На думку В.Г.Табачковського, філософську антропологію та синергетику поєднує: 1) те, що антропологія має справу із системою, надзвичайно уразливою й водночас стійкою у своїй нестійкості (рос.-"неустойчивости"); 2) сучасна антропологія змушена осмислювати ситуацію людини у так би мовити "шизофренійному світі" (поняття, вжите К.Ясперсом ще у 20-ті роки ХХ століття), домінантними особливостями якого є нестабільність, ненадійність, нестача і ще тисячі "не". Вітчизняні антропологи змушені критично переглядати молодомарксистський ідеал людини і світу, де людина має цілком визначене місце й величезну кількість інших позитивних кваліфікацій. Насправді кожен з нас болісно шукає місця у світі; до того ж людина виявилася істотою, схильною перетворювати світ на НЕсвіт (М.Гайдеггер). Відтак "антропологія проповідників" згідно з добрими намірами якої самосвідома істота розв'язує всі свої проблеми (передусім, проблему відчуження від природи та від власної сутності), завдячуючи соціуму, поступається місцем критичній антропологічній рефлексії. Чи не найпереконливіша маніфістація останньої - уявлення Е.Морена про "sapiens-demens" (розумно-нерозумну, а то й безумну істоту). У зв'язку з цим актуалізуються проблеми: узгодити "позитивну" та "негативну" антропологію, співвіднести й узгодити різні, часто альтернативно націлені сутнісні властивості людини (розум, волю, почуття; духовність та тілесніть тощо); зрештою - примирити есенційне та екзистенційне в людинознавчих уявленнях. Чи повинна критична рефлексія, попри усе сказане, стверджувати хоч якусь людську спроможність, себто, виконувати певну терапевтичну функцію?

Людмила Горбунова, кандидат філософських наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту вищої освіти АПН України в своєму виступі, говорячи про близькість і навіть тотожність деяких методологічних підходів в антропології, культурології та синергетиці, навела приклад такої відповідності (співпадання) в розумінні структури переходу. Так, Арнольд ван Геннеп і Віктор Тернер, досліджуючи ритуали змінення статусу в традиційних суспільствах, виокремлювали три фази: відокремлення, власне перехідну, або фазу лімінальності, та фазу реагрегації, або відтворення нової цілісності. Це в цілому збігається з структурою фазового переходу в синергетиці, особливо що стосується ключової у структурі переходу фази - фази лімінальності як стану динамічного хаосу поблизу точки біфуркації. На її погляд, правомірно говорити про один і той самий інваріант стадій переходу у розвитку складних відкритих систем, що самоорганізуються: природних, соціокультурних, семіотичних, інтелектуальних тощо.

Феномен лімінальності особливо цікавий щодо осмислення процесів, які відбуваються в українському суспільстві, що трансформується на тлі глобального цивілізаційного переходу, коли глибокі і радикальні зміни торкаються практично всіх сфер громадського життя. У рамках цієї фази на поверхню буття виступає потенційна реальність у багатстві можливостей подальших змін і сценаріїв майбутнього розвитку. Відповідаючи на запитання, яким же є топос українського соціуму в глобалізаційному процесі переходу, Горбунова зазначила, що в силу історично сформованих обставин для українського сценарію характерне явище інтерференції темпоральних шарів перехідності, що, в свою чергу, руйнує саму структуру переходу і підсилює хаотизацію. Для такого суспільства характерні деструктуризація й атомізація соціального простору, нестійкість і невизначеність процесів, відносин і інститутів, квантування й ущільнення часу в ситуації історичного безчасся. Ситуація соціальної аномії провокує відокремлення індивідів, актуалізацію маргіналізму. Слід підкреслити, що в такій ситуації переходу не просто активізується особистість, але активізується чітко і виразно все різноманіття особистостей. Це пов'язано з актуалізацією різних картин світу і, відповідно, різних способів мислення та моральної мотивації в їх індивідуальних формах.

Докторант кафедри теорії культури і філософії науки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, кандидат філософських наук Наталя Василівна Кочубей підкреслила, що за синергетичною парадигмою середовище породжує те, що в ньому закладене. Отже, для соціального природного середовища важливо зважати на середовищоутворюючу роль людини. Висловлена наприкінці ХХ століття Є.Т.Фадєєвим ідея про екологічне виробництво як про створення середовищ з наперед визначеними властивостями в контексті ї синергетики набуває нового сенсу і значення. Виникає завдання створення таких середовищ для процесів самоорганізації освіти в навчальних групах, співробітництва в трудових колективах і т.д. По-новому сприймається і соціальні зміни, кожна з яких може бути розглянута як одне з можливих спонтанно утворених впорядкувань у створеному соціальному середовищі.

Головний науковий співробітник Інституту вищої освіти АПН Укра\ни, професор Владлен Степанович Лутай наголосив, що за доби, коли глобальні проблеми стали загрозою існуванню людства головним завданням сучасності стає розробка нових стратегій діяльності людей і технологій запровадження їх в практику, щоб концепція сталого розвитку, проголошена ООН могла бути втілена у дійсність. Це вимагає чіткого визначення тієї системи філософсько-методологічних принципів (парадигми), яка могла би бути прийнята всіма основними типами і вилами світогляду (тобто стала б необхідним для всіх "світовим порядком" - Карл Ясперс).

В обговоренні взяли участь:завідуючий кафедри галузевої соціології КНУ професор Юрій Іванович Яковенко; співробітники Інституту соціології НАН України: завідуючий відділом, доктор філософських наук, професор Євген Іванович Головаха, старший науковий співробітник, кандидат філософських наук Наталя Іванівна Соболєва, а також головний науковий співробітник Інституту вищої освіти АПН Укра\ни професор Микола Павлович Лукашевич.

Закриваючи засідання Круглого столу, головуючий, професор В.Б.Євтух узагальнив наслідки обговорення. Перш за все, він наголосив на плідності спільного обговорення філософами і соціологами нових когнітивних стратегій, які наш час змін висуває на порядок денний. Перегук проблематики філософської антропології і соціальної психології є природнім, оскільки людина є їхнім спільним об"єктом. Вражають, скоріш, нові перспективи розгляду цих спільних проблем наук про людину в контексті синергетичної парадигми. В дискусії, що відбулася цього разу, на перший план вийшло співвідношення організації і самоорганізації в людському житті, проблема, що має надзвичайно важливе практичне значення. Висловлена насамкінець головуючим думка про необхідність подальшого міждисциплінарного спвробітництва на теренах людського самопізнання сповнила присутніх впевненості щодо нових зустрічей і дискусій.